Християни перших віків до великих празників завжди приготовлялися постом і молитвою. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. На першому місці стоїть тут Великий Піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки.
З особливого культу до святих верховних Апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці, прийшов наймолодший з чотирьох річних постів, піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. І в той спосіб наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, що ними Вона приготовлялася до зустрічі зі Своїм Божественним Сином у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний чи Спасівка. Звернімо увагу на історію цього посту, час його тривання та його практику у перших віках християнської України.
Історія Успенського посту
Перші згадки про Успенський піст маємо з IX ст.. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не шляхом церковного законодавства, але через звичай. З цієї причини довгий час у Греції було багато дискусій як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і часу тривання. Про цей піст нічого не згадує Устав Євергетицький з XI ст., ані Устав константинопольського Пантократорського монастиря з 1136 року. Подібно й Устави св. Теодора Студита і св. Атанасія Афонського ще до XIV ст. не говорять про Успенський піст. З давніх Типіконів першу згадку про Спасівку має Типікон грецького Ніколо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія, Тут на 1 (14) серпня є таке зауваження: «Константинопольський патріарх Миколай І (895 – 925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: «Е в нас ще інший піст, званий Пресвятої Богородиці, що починається 1 (14) серпня і про який згадуе Сьомий Собор у Нікеї (920 року)»
Давнішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: «Свята римська Церква має здавна звичай зберігати такі пости: по 40 днів перед Пасхою, після 50-ниці, перед Успенням Марії Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва». Автентичність цього послання деякі автори ставлять під сумнів.
В творі «Про три Чотиридесятниці», що його приписують антіохійському патріарху Анастасію Синаїту (VI ст.) є мова про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх Святих до празника Успення, а відтак із Петрівки був вийнятий місяць липень.
Афонські монахи біля 1085 року запитували константинопольського патріарха Миколая Граматика про пости, серед яких передусім вони хотіли довідатися про Успенський піст. Відповідь патріарха була така: «В місяці серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не співпадав з поганським постом, що був у тому часі. Однак і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб захоронити себе перед недугами».
Успенський піст у візантійській державі в XI – XII ст. почав щораз більше входити в життя. Архієпископ Палестинської Кесарії Анастасій, котрий жив коло 1090 року, щоб заохотити вірників до зберігання цього посту, видає про нього особливу довідку, де він пише: «Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріархи і його чесно заховують усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква». Вкінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Льва Мудрого (886-911). Справа Успенського посту була темою Константинопольського Собору 1166 року за патріарха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143 – 1180). Собор підтвердив практику цього посту. Никон Чорногорець, монах Чорної Гори коло Антіохії, котрий у другій половині XI ст., про Успенський піст каже, що ті, що його не заховують, не мають на те підтвердження з давнини, ані ті, що його зберігають, не мають підтвердження на апостольському переданні, тільки на звичаю, до речі, дуже давньому, наступних віків.
Час тривання і приписи Спасівки
У грецькій Церкві довгий час не було узгодженості, як щодо часу тривання Петрівки і Пилипівки, так і щодо часу тривання Успенського посту. Патріарх Вальсамс († 1204)) подає, що за його часів одні заховували всі три пости, це є Петрівку, Спасівку і Пилипівку, та що час їхнього тривання був той, що й сьогодні, а інші зберігали тільки Петрівку й Пилипівку, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях боронить Богородичний піст і наказує його зберігати. При тому він покликується на Константинопольський Собор з 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час від 1-го до 15-го серпня(14 – 28).
Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший від Великого Посту. В понеділок, середу й п’ятницю цього посту була наказана суха їжа, це є хліб, вода й сушені овочі, а в вівторок і четвер дозволялося на варену їжу, але без оливи. В суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення і на рибу.
Наш Львівський Синод з 1891 року дає однакові приписи щодо Петрівки, Спасівки й Пилипівки, а саме, в понеділок, середу й п’ятницю Собор дозволяє на набіл, а в інші чотири дні тижня на їжу м’яса. В цих чотирьох днях духовні особи мають перед обідом і вечерею проказувати 50-ий псалом, а миряни зобов’язані відмовити 5 Отче наш і 5 Богородице Діво.
Успенський піст в Україні
Як у греків, так і в нас якийсь час не було одної думки щодо згаданих постів. Про ті пости у нас маємо вже свідоцтва з другої половини XI ст., але вони неясні і не конкретні. Київський митрополит Георгій (1072) у своєму «Білеческому Уставі» дає знати, що за його часів були у нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися у той самий час, що й сьогодні, а Успенський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує заховати Богородичний піст від 1 до 15 серпня (14 – 28), але про його приписи нічого не говорить. Зате Студитський Устав патріарха Олексія, що його у нас завів Преподобний Теодозій Печерський за часів митрополита Георгія, говорить тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успенський нічого не згадує. І саме тому, що цей Устав нічого не говорив про Успенський піст, то деякі не лише його скорочували, але й зовсім не заховували. Подібно й незнані нам поіменно три автори «Учительних Слів» до монгольської доби говорять тільки про Петрівку й Пилипівку, а про Спасівку не згадують.
Після нападів монголо-татар відомі нам два свідоцтва відносно цих трьох постів: митрополита Максима (1283 – 1305) і митрополита Фотія (1408 – 1431). Митрополит Максим у своєму «Правилі» для цілої руської Церкви подає детальні приписи відносно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: «Ще передали нам святі Собори піст святих Апостолів. І коли празник святих Апостолів випаде в середу або п’ятницю, то не можна християнам їсти м’яса, а святкувати святий день і їсти рибу… Також установили піст у місяці серпні перед Успенням Пресвятої Богородиці. Першого (14) дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м’яса ані риби. В празник Пресвятої Богородиці, якщо випаде в середу або п’ятницю, то не можна їсти м’яса, але задля Пресвятої Богородиці дозволяється їсти рибу… І установили піст впродовж сорок днів перед святим і великим таїнством Різдва по тілі Господа нашого Ісуса Христа». Митрополит Максим не згадує про Великий Піст, бо щодо нього не було сумнівів чи спорів. «Правило» митрополита Максима розіслане по всій руській Церкві мало для всіх зобов’язувальну силу і майже на ціле століття в тій справі вже не було якихсь розходжень. Митрополит Фотій у своєму окружному посланні до всього духовенства нагадує священикам, щоб вони вчили народ свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний.
